Сенсорна інтеграція – це несвідомий процес в головному мозку, який організовує і фільтрує сенсорну інформацію (отриману від органів чуття), і дозволяє усвідомлено і адаптивно реагувати на цю інформацію. Це природній процес організації сенсорних сигналів, завдяки якому мозок забезпечує ефективні реакції тіла і формує емоції та поведінку. Метою цього процесу є планування і виконання відповідних дій у відповідь на сенсорний подразник, зовнішній або внутрішній. Дисфункція сенсорної інтеграції – це стан, при якому сигнали, що надходять від різних органів чуттів, не переводяться у відповідну реакцію на певний сенсорний подразник, не організовуються в адекватну поведінкову реакцію.
Успішна інтеграція сенсорної інформації формує базу для соціальної поведінки і оволодіння навчальними навичками. Процес сенсорної інтеграції активно розвивається з пренатального періоду до кінця дошкільного віку.
З певних причин відбувається порушення обробки сенсорної інформації. Такими причинами можуть бути: особливості морфологічної будови і функціонування мозкових структур. У такому випадку людині важко визначати яка сенсорна інформація важлива, а яка ні, складно адаптивно відповідати ситуації. Порушення сенсорної інтеграції – це стан, при якому у мозку наявні труднощі з отриманням і реагуванням на інформацію, що надходить через органи чуття. Порушення обробки сенсорної інформації може проявлятися у вигляді гіпочутливості або гіперчутливості до певних стимулів.
Якщо малюк народжується здоровим, зростає в умовах насиченого сенсорного середовища – його часто беруть на руки, розмовляють, пропонують помацати і потягнути в рота різні на дотик предмети, допомагають рухатися – то, як правило, проблем у розвитку моторних навичок, мови і поведінки не виникає.
Якщо ж під час внутрішньоутробного розвитку, під час пологів сталося пошкодження структур ЦНС або ж дитина виховується в умовах сенсорної недостатності, розвивається дисфункція обробки сенсорної інформації. Те, як ми сприймаємо і обробляємо вхідну інформацію: що бачимо, чуємо, нюхаємо, як відчуваємо голод, висоту, вміємо зберігати баланс – впливає не тільки на самопочуття. Це формує образ дій, мислення, тип спілкування, впливає навіть на оволодіння побутовими навичками. Складно їсти суп, коли рука невправно підносить ложку до рота, смакові рецептори спотворюють інформацію про їжу, нюховi вiдчуття повідомляють, що запах супу занадто різкий, тактильні рецептори утруднюють ковтання, а інтроцептивні – взагалі «стверджують», що дитина зовсім не голодна.
Дорослі люди, які усвідомлюють свої вiдчуття, можуть коригувати ситуацію. Але у дітей все позначається на поведінці. Однак, діти можуть також і не хотіти їсти конкретно цей суп, а шерстяний светр не любити, тому що він не рожевий. Як же відрізнити порушення від банальних примх і капризів?
Порушення обробки слухової інформації.
- Діти можуть боятися гучних звуків, не переносять деяких видів музики (або музику взагалі), тембр голосу, часто закривають вуха руками, не чують, коли до них звертаються, не люблять галасливого оточення, вулиці, виглядають розгубленими і наляканими в таких місцях, не виходять з класу на перерві.
Порушення обробки зорових вiдчтутiв.
- Дитина не любить ходити по сходах, переступати перешкоди, дивитися в очі, надає перевагу напівтемряві або темряві, вередує при яскравому світлі, напружується, розглядаючи оточуючих і предмети, уникає зорового контакту.
Порушення тактильного сприйняття.
- Діти не люблять грати з пластиліном, піском, фарбами, бояться забруднитися, уникають дотиків до себе, самі не люблять торкатися до багатьох предметів, різко реагують на деякі тканини одягу, постільної білизни, певні конструкції одягу, наприклад, водолазки, светри з «горлом», скаржаться на ярлички, що стирчать всередині футболок, нитки вишивки, не терплять ходіння босоніж. Також відзначається зниження больової і температурної чутливості.
Моторні, вестибулярні дисфункції:
- при таких типах порушень дитина може відрізнятися незграбністю рухів, уникати спортивних майданчиків, гірок, ігор з м’ячем, не освоює катання на велосипеді чи не лазить по поперечинах, погано стрибає, незграбна в рухливих іграх, має суттєвi порушення рiвноваги так як постійно відчуває нестійкість.
Основна особливість дітей з подібними порушеннями – це труднощі у концентрації уваги, особливо, якщо навколишнє середовище насичене тими подразниками, до яких вони особливо чутливі. Проблеми обробки однієї сенсорної інформації часто пов’язані з іншими системами, так, наприклад, діти, у яких спостерігаються проблеми з роботою вестибулярної системи, гірше обробляють пропріоцептивну і тактильну інформацію. Більшість дітей з розладами сенсорної інтеграції мають дефіцит уваги та гiперактивнiсть через складність зосередження.
Дозоване сенсорне навантаження має на меті поліпшити здатність дитини до впорядкування сенсорних сигналів, сприяє формуванню адаптивних відповідей і, як наслідок, в подальшому покращити функціонування дитини в повсякденних ситуаціях. Даний вид корекційної роботи пропонує нове розуміння причин поведінкових порушень дитини і знайомить з новими стратегіями підвищення концентрації уваги, мотивації та комунікації. В цілому, завдання даного напрямку – допомогти дітям навчитися використовувати свої сенсорні системи для щоденної взаємодії, в якiй вони, зазвичай, мають труднощi.
Застосування сенсорного навантаження у корекцiйнiй роботi
Даний вид дiяльностi сприяє взаємодії з дитиною і спонукає її до діяльності і активності, що носять природний характер. Задоволення від рухів під час терапевтичного заняття допомагає мотивувати дитину і сприяє глибшій обробці сенсорної інформації. Завдання такого втручання не тільки стимулювати адекватну реакцію на відчуття, але і впливати на взаємини з людьми, як дорослими, так і дітьми.
Все це має на метi заповнити відсутність тих навичок, які діти в силу особливостей розвитку недоотримали в сенситивний період. Зниження чутливості до подразників або, навпаки, насичення сенсорного голоду допомагають відновити рівновагу і не витрачати сили і енергію на захист від впливу навколишнього середовища. А значить – розвиватися швидше, активніше і гармонійніше.
Завдяки терапії сенсорної інтеграції людина здатна створювати комфортні для себе умови, які допоможуть їй в подоланні проблемної ситуації.
Залежно від результатів діагностики підбирається комплекс вправ, які допомагають поліпшити сприйняття, передачу та обробку інформації. Ці вправи такі, що діти сприймають все у вигляді гри.
Розвитку вестибулярних відчуттів сприяють вправи на гойдалках, батуті, гімнастичному м’ячі і балансирах. Тактильну чутливість врівноважують за допомогою вправ з різними сенсорними матеріалами (крупи, фарби, пластилін, тісто, пісок, тактильнi дорiжки і т.п.).
• Вправи для тактильної стимуляції: розробка стоп, кистей рук, поверхні тіла (масажні м’ячики, еспандери, тактильні доріжки, пупирчасті півсфери).
• Вправи для зорової стимуляції: вправи з яскравими предметами, або навпаки, сеанси з приглушеним світлом (сухий басейн, мильні бульбашки, яскравi клоьори).
• Стимуляція вестибулярного апарату: такого виду терапія необхідна, щоб залучити дитину в активний рух, різноманітні моторні вправи, це можуть бути перекиди, повороти, стрибки, гойдання, балансування.
Дана методика допомагає дитині поступово інтерпретувати свої сенсорні відчуття і адаптуватися до нових. Цей напрямок корекційної роботи може застосовуватися в терапії для дітей з різними потребами: фізичні, інтелектуальні, соціоадаптативні, функціональні труднощі. Важливо пам’ятати, що розвиток сенсорики дозволяє дитині навчитися краще пізнавати світ і відчувати його, а саме за допомогою цієї методики ми формуємо у дитини необхідні для цього механізми.
Вправи з використанням глини, пластиліну, води, тіста, пiску призначаються для дітей, що мають проблеми з тактильними відчуттями. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася впізнавати і розрізняти різні види матеріалів, поліпшити своє тактильне сприйняття різних речей. Переливайте воду в різні ємкості, слухайте, як вона звучить, закопайте «скарби» в пісок, ховайте маленькі іграшки в піску або крупах і попросіть малюка знайти їх.
Вправи з обтяженими предметами – це комплекс вправ, що допомагють знизити надмірне перезбудження нервової системи дитини. Цей вид діяльності необхідний для дітей, які мають труднощі в регулюванні рівня свого збудження. Найчастіше енергія таких дітей буває руйнівною — вони ламають іграшки, постійно бігають. Тому дитині необхідно давати регулярне навантаження для нервової системи, яке, в першу чергу, буде впливати на тіло, суглоби і м’язи (пропріоцепція). В
Вправи з обтяженими предметами (жилети, ковдри, накладки на руки і ноги), штовхання предметів або розгойдування. Тобто, це переважно вправи на подолання різних перешкод. Таким дітям особливо корисно відчувати себе «стиснутими», коли на їхнє тіло справляють тиск (міцні обійми, загортання у ковдру). Впливаючи на нервову систему дитини, ми допомагаємо дитині позбутися зайвої енергії, таким чином коригуючи її поведінку і самопочуття.
Вестибулярні вправи необхідні, коли дитина має труднощі з координацією, рівновагою, не може оцінити відстань до об’єкта та інше. Можна запропонувати дитині: гойдатися на гойдалках, пострибати на батуті, пограти з великим м’ячем (фітболом) або на балансирi. Корисно виконувати сортування, нанизування, стоячи на балансирі або сидячи на фітболі. Ці вправи окрім тренування рівноваги допоможуть зняти напругу та емоційне збудження дитини і перенаправити її на інший вид роботи.
5 кроків в управлінні сенсорними труднощами
Перший – захист від сенсорного перевантаження.
Під перевантаженням маються на увазі ситуації, в яких дитина отримує занадто багато стимулів, з якими вона не може впоратися.
Тому, як тільки ви помітили ознаки, що дитина перебуває «на межі» – зупиніть активність і дайте можливість відпочити, переключитися, відновитися, надайте для цього час і простір.
Для того, щоб краще зрозуміти, що таке сенсорне перевантаження, перегляньте відео за посиланням https://vimeo.com/52193530.
Другий – створення безпечного сенсорного середовища.
Чим безпечніше середовище – тим менше у дитини потреби захищатися, а значить проявляти неприйнятну поведінку (наприклад, агресію). Більшість випадків проблемної поведінки, що заважають навчанню і соціальній взаємодії, є захисною реакцією у відповідь на сенсорне «забруднення» оточуючого середовища, до чого в дитини бракує здатності адаптуватися. Дитина не в змозі себе контролювати, якщо її «засипають» болючими і незрозумілими для неї сенсорними подразниками. Із задоволенням міри сенсорних потреб дитини проблемна поведінка стає менш вираженою, адже якщо для дитини ззовні немає небезпеки сенсорного перевантаження, то і немає потреби у захисті.
Що можна зробити для створення безпеки:
– стежити за кількістю одночасних подразників в оточенні, по можливості усувати всі недоречні сенсорні стимули («збіднене» середовище);
– створювати структуру і послідовність у всьому (розпорядок дня, розклад занять, послідовність дій і т.д.), будь-який розклад робить навколишнє середовище більш передбачуваним, а значить – безпечним;
– введення будь-яких змін повинно проходити повільно і з попередніми роз’ясненнями з боку дорослих.
Третій – подолання гіперчутливості.
– визначте сферу гіперчутливості дитини і опрацювуйти цей напрям (наприклад, при зоровій гіперчутливості – стежте за яскравістю освітлення в приміщенні);
– стежте за кольоровою гамою свого одягу та інтенсивністю ваших парфумів;
– завжди пам’ятайте, що стимули приємні або цікаві для нас, можуть бути болісними і страшними для дитини;
– завжди попереджайте дитину про стимул, який йому неприємний (якщо це має статися), наприклад, про шкільний дзвоник.
Четвертий пункт особливо важливий: «Працюйте з порушенням, а не боріться з ним».
Бажання зрозуміти дитину – шлях до успіху. Адаптуючись до особливостей її сприймання, а не намагаючись її переробити, ми можемо знайти спільну мову.
Для цього деколи досить:
– «говорити» мовою сенсорної системи конкретної дитини;
– пам’ятати про моно-сприйняття і намагатися давати за раз один сенсорний стимул;
– не наполягати на зоровому контакті; – не «занурювати» дитину без попередження в сенсорну стимуляцію