Актуальність. Ми живемо у час глобальних суспільних змін, які так чи інакше відбиваються на психо-емоційному розвитку дітей, адже вони найбільш чутливі. Під час соціальної ізоляції загального карантину та воєнного стану загострились поведінкові проблеми дітей з особливими освітніми проблемами, особливо з Розладом аутистичного спектру (РАС) та Розладом дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ).
Попередні дослідження. Останні десять років в Україні активно поширюється інформація щодо РАС та РДУГ та відповідно методики по роботі з дітьми з цими розладами. Варто відзначити роботи Тетяни Скрипник, Наталі Ярмоли, лекції Олега Романчука тощо. Також перекладають і роботи іноземних авторів, де описано досвід роботи, а також рекомендовані методи корекції (Е. Гелловел ”РДУГ: перезавантаження”, Р. Шрамм “Дитячий аутизм та АВА”, С.Сільберман “Що приховує аутизм. Майбутнє нейрорізноманіття” )
Мета. Серед усього різноманіття літератури з даної тематики слід виділити описані прояви РАС та РДУГ, а також методи корекції даних порушень. Метою данної статті є довести, що саме поведінкове керівництво є основним інструментом в психокорекційній роботі з дітьми з порушеннями розвитку емоційно-вольової сфери. Наукові дослідження показали, що психоедукація батьків та педагогів, психологічна підтримка дитини, застосування педагогами у школі сучасних принципів навчання та виховання дітей, можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися та реалізувати себе в освітньому середовищі..
Отже, поведінкове керівництво – це комплекс заходів виховання дитини, який спрямований на формування у неї навичок саморегуляції поведінки. За біхейвіористською теорією поведінці передують передумови та завершують її наслідки.
| Передумови | Поведінка | Наслідки |
Змінюючи передумови та наслідки дорослі можуть впливати на поведінку дитини, формуючи у неї навички самоконтролю та дотримання суспільно прийнятних норм.
Розглянемо передумови, на які можуть вплинути педагоги задля запобігання появі небажаної поведінки.
- Інклюзія починається з процесу прийняття. Це означає, що вчитель в школі, а батьки вдома мають демонструвати готовність з розумінням ставитись до нейрорізномантності дитини, демонструвати проактивність, тобто готувати середовище та й ситуацію загалом до навчання дитини з порушенням розвитку емоційно-вольової сфери.
- Передбачуваність, організованість та структурованість академічного середовища. Використання візуального планування у вигляді режиму, графіків, піктограм, послідовностей допомагає дітям навчитись організовувати свої навчання і бути готовими до виконання запланованої роботи.
- Передумовою успішного навчання є ефективна комунікація між батьками та педагогами, обговорення особливостей настрою, домашньої ситуації сприяють кращому розумінню причин поведінки дитини.
- Командна співпраця фахівців, які працюють з дитиною: педагог, психолог, соцпрацівник, залучені фахівці (дефектологи, логопеди, фахівці ІРЦ), адміністрація закладу освіти, дозволяє якнайкраще продумати та реалізувати індивідуальну траекторію навчання дитини.
Для розуміння як саме керувати поведінкою дитини, коли поведінка вже відбувається, допоможе аналіз функцій поведінки. Всього виділяють 4 функції, які виконує поведінка.
| Привернення уваги | Уникнення вимог | Досягнення бажаного | Самостимуляція (отримання задоволення) |
Відомо, що неприйнятна поведінка може з’явитися, як реагування на умови зовнішнього середовища, тому змінити таку поведінку можна за допомогою корекції цих умов. Можна змінити розклад дитини, місце її в класній кімнаті, зменшити кількість подразників, що могли б її відволікти, змінити можна також стиль спілкування з дитиною, застосувати більше зовнішнього нагадування, тощо.
Друга основна причина неприйнятної поведінки, криється у цілеспрямованому бажанні дитини досягти певної мети і змінити щось. Наприклад, якщо дитині важко концентруватися довгий час на завданні, вона може почати поводитися в неприйнятний спосіб з метою привернути до себе увагу та уникнути неприємної нудної роботи. Поведінка це щось, що може бути досліджене та визначене. Наприклад, скільки разів дитина залишала своє місце в класі, на протязі певного часу, тривалість часу потрібного дитині на виконання завдання тощо. Тобто, неприйнятна поведінка завжди має свої причини, якщо вчитель вчасно приймає запобіжні заходи, то в багатьох випадках неприйнятну поведінку можна попередити.
На основі спостреження командою фахівців, які працюють з дитиною за поведінкою дитини складається план поведінкового втручання. До якого слід віднести, гнучкість учителя, його готовність і бажання віднаходити відповідний педагогічний підхід та стиль викладання, що відповідають особливостям кожної дитини; допомога дитині в розвитку навичок самоорганізації та «вміння вчитися»; зменшення об’єму письмових завдань на уроках/ давати дітям із РДУГ більше часу на виконання завдання, зменшення об’єму домашнього завдання.
Задля досягнення ефективного поведінкового контролю·у своїх відносинах із учнями дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть їх в кожному випадку, коли вони цього заслуговують, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дітях впевненість у власних силах. Уникайте повторень слів «ні» і «не можна», різноманітних заборон. Говоріть стримано, спокійно і м’яко. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги. Дотримуйтесь чіткого розпорядку дня. Уникайте створення скупчень людей, адже це чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив. Під час перерв обмежуйте гіперактивних дітей тільки одним партнером. Оберігайте таких дітей від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі або хоча б регулярні фізкультхвилинки та руханки.
Принципи роботи з дітьми з підвищеною агресивністю.
1.· Заборони та підвищення голосу – неефективні способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
2.· Дайте можливість виплеснути дитині свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася. Для цього підійдуть ресурсні кімнати або кімнати психологічного розвантаження.
3. Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.· Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її.
Керування поведінкою конфліктних дітей.· Необхідно стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Потрібно звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Іноді важко простежити початок конфлікту, але якщо він стався, то не варто обвинувачувати одну дитину в її виникненні і захищаючи іншу.
Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.· Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії з боку дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. Саме певним рівнем вольового розвитку молодшого школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню в учнів відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками та педагогами мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих.